5 мультфільмів, які допоможуть запобігти булінгу серед дітей
Мультфільм «Жив собі чорний кіт»
Мультфільм про те, як живеться чорному коту. Через людські забобони з ним ніхто не спілкується, тому він опинився у повній ізоляції. Всьому причина – чорний колір його шерсті.
Що відчуває кошеня, наскільки йому сумно і самотньо? Про це ніхто навіть не замислюється. Щоб не мати клопіту, всі його намагаються обійти десятою дорогою. Однак варто котові забруднитися у білу фарбу – ставлення до нього вмить змінюється.
Перегляньте цей мультфільм з дітьми та проаналізуйте, чи справедливе було ставлення інших до кошеняти? Чи розумно будувати відносини з оточуючими, ґрунтуючись на їхніх вроджених особливостях чи зовнішності?
Мультфільм «Про пташок»
Історія про зграю горобчиків, які спілкуються між собою, сидячи на дротах. До них прилетіла доброзичлива чуднувата пташка, зовсім не схожа на них, тому горобці не прийняли її до гурту, хоча вона цього хотіла. Щоб позбутися настирної гості, спільнота горобців спочатку її ігнорує. Потім закльовує, намагаючися зігнати зі спільного дроту, не розуміючи, які саме наслідки це може мати для них самих.
Цей мультфільм демонструє, що будь-які конфлікти впливають на кожного, незалежно від того, гурт це чи одна особа.
Мультфільм «Вірте у любов, вірте у Різдво»
Це історія про їжачка на ім’я Генріх, який уперше прийшов до нового класу. Він би з радістю подружився з однолітками, однак спілкуватися і гратися йому заважають колючки, через які він і сам страждає. Минає час, і напередодні Різдва Генріх помічає, що однолітки шепочуться і сміються за його спиною. Коли засмучений їжачок виходить на шкільне подвір’я, його чекає несподіванка – подарунок від однокласників, завдяки якому вони зможуть дружити і гратися!
Подивіться цей зворушливий мультфільм з учнями та поясніть, що абсолютно з кожним можна знайти спільну мову, якими різними, на перший погляд, ви б не були.
Мультфільм «Курка, яка несла всяку всячину»
Це історія про курку, яка мріяла про діточок, і одного разу вона знесла 7 яєць, з яких вилупилося 6 курчаток і один… маленький екскаваторчик. На відміну від чорного кота, не зважаючи на те, що екскаваторчик був не такий, як курчата, батьки його любили і ставились до нього, як і до інших.
Перегляньте цей мультфільм разом з дітьми. Поясніть, що всі люди різні, однак кожному важливо відчувати себе частиною чогось більшого, ніж він є сам – членом родини, частиною певної спільноти тощо. Однак варто пам’ятати, що відчути себе насправді щасливим можна лише серед тих, хто дійсно схожий на тебе – за вподобаннями чи світосприйняттям.
Мультфільм-казка «Гидке каченя»
«Гидке каченя» – всесвітньо відома казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Вперше вона була опублікована у 1843 році. Це історія про маленьке лебеденя, яке з незрозумілих причин потрапило до родини качок. Тільки-но вилупившись із яйця, воно отримало прізвисько Гидке каченя за свою непоказну зовнішність, відмінну від «родичів».
Ця казка допоможе пояснити учням молодшого шкільного віку те, що за непоказною зовнішністю насправді може ховатися яскрава непересічна особистість.
Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).
Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.
Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.
Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.
Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.
Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:
• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;
• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
• страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.
Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.
Боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.
Способи розпізнати булера та алгоритм роботи з ним.
Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.
Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?
Ознаки булера:
• фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;
• не вміє сприймати відмову;
• має середню чи високу самооцінку;
• часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;
• ймовірно, став жертвою у минулому;
• сприймається лідером у колі однолітків;
• буває імпульсивним;
• його легко вивести з себе;
• не вистачає співчуття до інших;
• має не надто високий емоційний інтелект;
• полюбляє агресивні спортивні ігри.
Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.
Рекомендації батькам:
Відшукайте заняття, в якому дитина зможе виділитись. Часто агресивну поведінку провокує незнання способів, як ще можна заявити про себе. Варіанти пошуку талантів: відвідування гуртків, секцій, активна участь у житті класу.
Будьте послідовними у своїх діях та словах. Якщо ви передбачили певне покарання за провинність (наприклад, забрати на тиждень смартфон), то тримайтесь до останнього дня. Звісно, з боку дитини буде протест, але стійте на своєму, бо маєте розуміти, заради чого все це робиться.
Нейтралізуйте речі, які пов'язані з насиллям. Мова йде про відеоігри, фільми, музику, які провокують агресію в дитині.
Обговорюйте усі шкільні конфлікти. Часто це допомагає знайти причину такої поведінки, будьте максимально справедливими та розважливими.
Знайдіть альтернативу. Навчіть знаходити альтернативні шляхи виходу агресії без шкоди оточуючим. Розкажіть, що у випадку, коли підлітка провокують, важливо продемонструвати можливості уникати провокації.
Навчайте розуміти себе та інших. І тут важливо бути не голослівним, адже більшість звичок дітей породжуються в домашніх стінах. Якщо ви чи хтось з родини нетерпимо ставиться до вад іншого, мало шансів, що у сина чи дочки сформується власна протилежна думка з цього питання. Розкажіть, що всі ми різні та особливі.
Виховання без насильства!
Чи можу я шльопнути дитину по сідницях, якщо вона не слухається?
Проста відповідь – ні. Після будь-якого удару дитина відчуває емоційний, фізичний та психологічний дискомфорт, почувається жертвою. У цьому стані вона просто не може конструктивно оцінити ситуацію та зрозуміти, що від неї хочуть батьки. На жаль, у свідомості дитини залишиться відчуття страху та недовіри, а зовсім не висновок, чому її поведінка була неприйнятною.
А якщо інакше дитина не розуміє, я можу підвищити на неї голос?
Ні – навіть, якщо здається, що це єдиний спосіб виховання. Справа в тому, що коли ви кричите на дитину, вона звикає сприймати вас всерйоз, тільки коли підвищують голос. Дитина перестане зважати на все сказане спокійним тоном.
Більше того, такий спосіб спілкування дитина буде «нести» у свої стосунки поза домом. Наприклад, буде провокувати однолітків на крик, коли хотітиме дружити з ними.
Підвищувати тон необхідно тільки в екстрених ситуаціях, що загрожують життю – наприклад, коли дитина вибігає на дорогу, де їздять автомобілі. Мама або тато повинні коротко і голосно попередити про небезпеку: «Стоп! Зупинися прямо зараз! Це небезпечно!»
Але ж інколи діти стають абсолютно неконтрольованими, як тоді діяти?
Рекомендуємо мамі або татові переключити увагу дітей або показати, як вас засмучує така поведінка дітей: просто сядьте на підлогу та жартома копіюйте їхні капризи та плач.
Ну добре, але інколи нерви вже не витримують, і я можу зірватись і накричали на дитину або вдарити її. Що тоді робити?
Що ж, це можливість навчити себе та дитину, як вирішувати конфлікти в подальшому. І кожна помилка – це шанс навчити себе та дитину виправляти її.
Якщо ви не витримали нервового напруження, накричали на дитину або вдарили її, спробуйте зробити так:
Крок 1.Підійдіть до дитини і відновіть емоційний зв’язок. Присядьте так, щоб ваші очі були на одному рівні, і скажіть: «Вибач. Мій тон, мої дії були неправильні. І так робити не можна було. Я прошу вибачення і розумію, що тобі боляче, розумію твої почуття». Обійміть дитину, щоб її заспокоїти.
Крок 2.Дочекайтеся, коли дитина заспокоїться, в неї налагодиться нормальне дихання та серцебиття. Обговоріть, чому це трапилося. І тоді дитина розповідає про свої почуття, а дорослий – про свої.
Крок 3.На даному етапі необхідно вибудувати нову модель поведінки. Візьмемо ситуацію, коли дитина починає істерику і хоче, аби її бажання миттєво здійснилися. Звичайно, тут треба вчити її терпінню. Ви можете, наприклад, сказати: «Коли ти кричиш, мені це неприємно, я тебе перестаю слухати і чути. Якщо я почну зараз кричати, як ти це робиш, тобі буде приємно?».
Часом дитина може влаштувати істерику на людях – це дуже незручно, і мені хочеться швидше це припинити. Що робити?
Іноді доводиться силою тягти дитину, коли в неї істерика і вона щосили опирається тому, щоб йти додому. Як краще вчинити в цьому випадку, щоб не здійснювати фізичного чи психологічного насильства
Крок 1:Прийміть свою дитину такою, як вона є. Не думайте про реакцію оточуючих, не переймайтеся, якщо хтось почне вас критикувати. Такі істерики є нормальним етапом розвитку дитини, всі проходять через це.
Крок 2:Спробуйте домовитись з дитиною. Наприклад, сядьте з нею на лавочку і спокійним тоном поясніть, що виконати її бажання зараз просто неможливо.
Крок 3:Переключіть увагу на події, які чекають на дитину в майбутньому. Наприклад, розкажіть, що ви зможете зробити разом вдома. У жодному разі не заспокоюйте тим, що купите цукерки, морозиво або включите мультики. Такою поведінкою ви тільки навчите дитину маніпулювати вами: якщо хочеш щось смачненьке – влаштовуй істерику.
Я не хочу застосовувати насильство, але часом можу замкнути дитину одну в кімнаті, щоб вона подумала над своєю поведінкою. Це припустимо?
Хоча це може здаватися вихованням без насильства, але насправді це не так. Ігнорування – це психологічне насильство. Коли ви навмисне залишаєте дитину одну, то позбавляєте її емоційного зв’язку з вами. Це дуже серйозно, адже для дитини емоційний зв'язок з батьками є життєвою необхідністю, а не забаганкою. Якщо дитину ігнорувати та ізолювати, вона перестає відчувати себе у безпеці. Стан тривоги напряму впливає на роботу мозку – він починає працювати повільніше. Замість розвитку дитина «витрачає» сили на психологічний захист. Вам може здатися, що вона зробить висновки, але дитина лише думає, що ви перестали її любити. Дитину, яка почувається позбавленою любові, виховати неможливо. Отже, ізоляція та ігнорування абсолютно неприйнятний спосіб виховання.
******************************************************************************
Немає коментарів:
Дописати коментар